НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС № 2 Покровської міської ради

   





Міський методичний кабінет відділу освіти Покровської міської ради ДонНТУДонецький національній технічний університет

Cчетчик посещений

счетчик посещений
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини

Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починаєть­ся в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мов­лення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги до­рослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимо­вою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення,  майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами перебо­рюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були ство­рені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте. 

Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «ди­вись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення. 

Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення. 

Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто гово­рить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію. 

 


Причини затримки мовлення 

Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

Третя причина. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.

Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.

П'ята причина. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.

Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.